Головування Росії в ООН не відповідає колишній різкості

Безвідповідальність опозиційності члена Організації Об'єднаних Націй змінилась для Росії відповідальністю головуючого. Проте, разом з тим в висловлюваннях представника Росії в ООН значно змінився і тон і суть по питанням в яких раніше була не тільки різкість, а й категорична незгода. Так щойно ставши біля руля і посадою головуючого в ООН порівнявшись з силами в цій організації, які постійно критикувались Росією, про колишні позиції і підтримку тих з ким раніше виступали "проти"-забули…наче вирвавшись з числа третьосортних і тепер зайнялись їх "вихованням" разом з іншими.

Почесність місії стати головуючою в ООН Росії дісталась по черговості. І якщо головування представників більшості інших країн не є чимось винятковим, то перебування на цій посаді таких країн як США, Індія, Китай і Росія матиме вищу напруженість і увагу до їх діяльності. Причиною цього є існування багатьох позицій в цих країн по багатьом "гарячим питанням", як наслідку їх геополітичної ролі в Світі. Зацікавленість і можливість здійснювати підтримку своїм геополітичним інтересам з посади головуючого в Організації Об'єднаних Націй, як для США так і для Росії, неодмінно буде присутньою при сьогоднішніх темпах динамічного розвитку ситуацій "які не чекають".

Оскільки для слабших країн і народів резолюції ООН в багато чому є визначальними, то в разі існування спільних чи різних інтересів з сильними країнами, головуючими в цій організації, шанси протягти варіанти позицій останніх щодо перших одразу зростають.

Та для Росії ще одним геополітичним інтересом її зовнішньополітичної діяльності виявилось значніше посилення перебування в усіх сферах де присутній "клуб сильніших держав", ніж її колишнє приперання по суперечливим рішенням цього клубу, прийнятими без участі московського інтересу.

Таким чином і Іран і Палестина були здані Росією саме за це перебування в клубі сильніших. Пустими виявились візити і Президента Ірану і владних кіл Палестини, в тому числі і керівників Хамасу, як і обіцянки підтримки їм з боку Росії. Причому нема пояснення зміні російських настроїв внаслідок зміни позиції Ірану і Палестинської Автономії, бо останні які були такі й лишились. Тепер ж Росія пише Резолюцію Ірану в "пропозиціях шестірки", киваючи представнику Ірану в Організації Об'єднаних Націй на те, що прийнявши її, його країна зможе покращити стосунки з США. Певно Російська Федерація вже покращила, а Іран наплював на цю Резолюцію і далі продовжує збагачувати уран з відкритим запитанням: для чого, і чи не є небезпечним ядерна зброя в країні, яка не сприймає і є відчуженою від християнського світу і моралі?

Інша справа Палестинська Автономія. Здача її Росією може має не таке значення як дискредитація правдивості християнства, а точніше православ'я з яким тепер себе асоціює Москва, в очах мусульманської країни, що зібралась обзавестись ядерною зброєю, та все ж. Як можна пояснити відсторонення від займання позиції по Ізраїлю, що останнім часом забив більше 100 палестинців, серед яких багато дітей і жінок. І це тоді, коли Європейські країни теж обурені такою "війною" з бойовиками Хамасу, а аргумент, що й останні обстрілюють Ізраїльські міста не катить, бо ж яка різниця тоді в підходах і чи не є небезпечнішим державний тероризм з боку Ізраїльської Армії?

В такій ситуації залишається чекати сюрпризу по Косово, коли Росія закличе Сербію змиритись з втратою, мовляв бо іншого на горизонті не видно. Як і з втратою державної компанії, яку Сербія віддала Росії за підтримку, яка звісно є важливою розвіваючи загальну одностайність необхідності створення в Косово маріонеткової держави під американським протекторатом, але не настільки щоб послаблювати себе роздержавленням в момент протистояння з Євросоюзом і США.

Незмінність російського курсу в Організації Об'єднаних Націй дісталась Україні. Що свідчить про продовження зовнішньополітичного лінії Російської Федерації в посиленні впливу на сусідні країни, які не сховались в Євросоюзі чи слабо закрились Старим Світом від російською тиску. Не дивними тому є заяви представника Росії в ООН на рівні заїждженої пластинки про Голодомор як голод, а не геноцид, коли гинули і росіяни і українці і інші. Коли цифри загиблих українців в переліку не тільки ставлять нас на перше місце, а й малість всіх інших в порівнянні з жертвами українців змушує задуматись. Як і свідчення та документи, що кажуть про штучність голоду 1932-1933 рр., що був виявом піковості бажання і можливості знищити українську націю московсько-більшовицькими окупантами від самого початку окупації, і в подальшому лиш Друга Світова завадила другий вал Голодомору нагнати на українців не тільки України, а й на місця компактного проживання українців в межах Російської Імперії.

Тож українське питання для Москви в ООН є важливішим за красивий вигляд в "клубі сильніших". Яким по великому рахунку не сильно й потрібна Україна, а лиш як аргумент в послаблені Росії, погрожуючи надати допомогу українській стороні в нашому староновому прагненні звільнитись з під російського задушливого впливу. Та в остаточній перемозі України в цьому протистоянні зацікавленою є тільки український народ. І щоб добитись кінцевого результату прийдеться в певний момент поперти проти всіх. Звісно, якщо до цього вашингтонське з брюссельським сміття та грязь московська не засипле Україну корисливістю, глупотою і безбатьківщинництвом.

Стаття написана 11 березня, вперше опублікована [neznanijbrat.mylivepage.com]

Ти мені пробач, незнайомий мій Брат,
Що я народився в своїй Україні.
Я живу наче вдома, але як емігрант...

[neznanijbrat.mylivepage.com]