"Русь" по-російськи звучить іноземно

Російська Імперія прагнучи проковтнути якнайбільше не обмежуються лиш територіями разом з людськими і матеріальними ресурсами. Для Москви завжди характерним було присвоювати і частину історії окупованих народів, що полегшувало пропагандивну їх колонізацію. Як правило крали сторінки покраще, а що не підходило, то "віддавали" незалежникам…так і у випадку з Русю, прадавньою Українською Державою.

Така політика присвоювання чужої історії за наслідки мала поділ людей на нормальних, які вірили голосу своїх предків, і на яничарів, які вірили не вірили, а приймали те що позручніше для кар'єризму. В українському варіанті московити будують такий поділ в основному користуючись періодами, коли частини українського народу і територій, на яких вони проживали, були під окупацією різних державних утворень. Таким чином на перший план в "подільщиків" виходить:

Хмельниччина, а не той час коли всі ці розділені українські землі були під владою Речі Посполитої;

стан України до Першої Світової, коли й далі були поділені між Московським Царством і Польщею(потім Австро-Угорщиною), замісь подій після Першої Світової, коли була "весна народів" і кожен народ виборював свою державу з Імперій що розпадались, і тоді на Софійській площі в Києві пролунав Акт, складений в Станіславі(Івано-Франківську), про возєднання всіх українських земель Галичини, Закарпаття, Буковини з Материком Великою Україною;

і втретє більша увага звертається на подальший поділ України до кінця Другої Світової, коли Сталін поприєднував до Імперії СССР всі українські землі, як і несприйняття радянської влади Західною Україною трактується наче чужість до решти України. Водночас, всяко применшується і втікається від моменту проголошення Незалежності України, що пішла із Заходу на Схід і дійшла до теперішніх меж.

Єдина проблема-це Київська Русь. Галицько-Волинське Князівство вдавалось якось непомітно стирати з історії, посилаючись на західність. Звісно про нього не зручно говорити, бо збирачі руських земель не в Москві опиняються. Про те що поляки і литовці захопивши землі колись могутньої Київської Держави про Москву згадували, коли ті шуміли на східному кордоні, теж не клеїться до історії вічної Імперії. А Київську Русь історично пригарбати можна тільки пославшись на наче схожість назви "русь" і "россия" в варіантах "руський" і "русский", бо як видно назви держав зовсім не схожі.

Іншого ключика до викрадання прадавньої української історії московити не мають-історичні назви місць на Україні залишились і були тоді, коли ще про Московію в літописах і не згадувалось при великих подіях. Тому щоб назватись нащадками русичів, вони їх обзивають русскіми. Цим способом перемога над Тевтонським орденом при Льодовому побоїщі записується "во славу русского оружия". Хоч тоді вже і Московія була, а руські люди були під владою Великого Князівства Литовського і значна частина учасників тих подій складалась з русичів приведених з земель Польської Корони, інша-з власне Литовського володарювання.

Тільки от є одна загвіздка в присвоєні прадавньої української історії на користь московської імперіалістики-це те, що ну не в'яжеться українське слово "русь" до російської мови. Звучить воно по-російські так само іноземно, як наприклад назва англійського сиру "чедер". Скільки не пиши "виробник Москва", а рецепт придумали британці. Вимовляти звісно слово "русь" росіяни можуть, але в їх варіанті воно перетворюється на "русссьь" з переходом на сичання якесь. Таким чином схожості більше в "руський" і "русский", коли буква "с" не переходить в звичне для російської мови сичання завдяки наступній твердій букві "к". Та й тут для гармонізації в російській мові прийшлось подвоювати букву "с", щоб пом'якшити склад "ский".

Українській вимові такі маніпуляції не потрібні. "Русь" звучить для нас звично і гармонійно до всієї мови. А як же інакше, це ж наші предки колись так звали свою Державу і Землю. Пам'ять про що не витерли ніякі московські політики і мабуть вже й не зможуть.

Хтось скаже, що мов "Русь" від "Україна" відрізняється ще більше ніж від "Россия". Якщо дивитись на слово, то безперечно, а на все інше: територію, наслідність культури, мовний розвиток і батьківську наслідність, то Московія з Росією відпочиває по повній.

Супутнім тут питанням може бути: "як все ж русичі стали українцями?" Найперше що варто сказати, що наш народ як і земля були окуповані давно. Що не могло не залишити сліду у вигляді втрачених періодів розвитку загальнодержавного і загальнокультурного. Поділившись між завойовниками руський народ почав видозмінювати свою назву.

Так на завойованих західних територіях русичі стали зватись русинами чи рутенами. Аналогічно називались і всі українці, поки були під владою Речі Посполитої, ще й де-не-де проскакувала назва "руські". В період після Хмельниччини, коли Московський Цар скориставшись проханням Хмельницького про протекторат фактично окуповував Україну, народ Українських Земель став зватись малороссійским. А цар отримав титул Великої і Малої Росії.

Примітно, що і Польща і Росія весь час спільність українського народу, який проживав частиною у них, використовували для захоплення решти і приєднання до своїх володінь. Про різність же розповідають в основному московити і то тепер, коли Україна тотально більшим складом є незалежною від Московії, а "приєднати до Кубані" не звучить, бо свого часу там все українське задавлювалось з розповідями, що такого нема.

Все ж таки чого стали зватись українцями, а не залишилась якась може й видозмінена назва з існуючих? Найочевидніше, що в часі прагнення до звільнення з під ярма окупантів, необхідною була назва, яка об'єднувала б весь український народ на всіх територіях Української Землі. Звідси, цілком логічною є назва нашого народу "українці" від імені Земель, які стали символ виборювання Свободи для всього в прадавній назві руського народу, і об'єднавче ім'я цьому Краю-Україна.


Стаття написана 28 березня, вперше опублікована [neznanijbrat.mylivepage.com]

Ти мені пробач, незнайомий мій Брат,
Що я народився в своїй Україні.
Я живу наче вдома, але як емігрант...

[neznanijbrat.mylivepage.com]