На 1 квітня в Україні усміхався тільки Буш

Офіційний візит Президента Сполучених Штатів Америки Джорджа Буша не мав ніякої інтриги і привселюдна мета його була заздалегідь відомою. Нічого несподіваного наче не було сказано і в чергове прозвучали завірення підтримки Америкою шляху України до НАТО і демократії. Та на перше квітня, коли "брехня всесвітня", схоже Джордж таки пожартував…що Віктору стало зовсім не смішно.

Поки інформаційний простір заповнюється несуттєвими речами і шумом довкола організації візиту і історично-психологічного підтексту приїзду Буша в Україну, основне залишається за кадром. І дурня навколо надмірних заходів безпеки, коли краще надмірність, ніж застрелений американський Президент на нашій території, і дурнувата фраза про наче вибачення Буша молодшого за слова старшого проти Незалежності України в 1990 рр., коли в батька своя політика була, а в дорослого сина своя і це не по наслідності влада передалась в США,-все це заважає оцінити важливість першоквітневого візиту Джорджа Буша.

Україна, перебуваючи на зустрічі двох світів європейського і російського, не може бути випадковою чи святково прощальною країною, яку вирішив просто відвідати Президент найпотужнішого геополітичного гравця США. Ще менше про нібито неважливості такого візиту свідчить розвиток протистояння Росії розширенню Організації Північно-Атлантичного Договору, що спостерігається останніми роками. В цьому конфлікт інтересів прозахідної української влади і інтересів Кремля виявляється якнайкраще, а слова про незагрозливе для Росії НАТО звучать наївно і оманливо.

Не дарма слова про "американську руку" в 2004 році при Майдані "на ура" були сприйняті в біло-голубих регіонах. Бо ж історична і теперішня культурно-зв'язкова розірваність не дозволяє різним регіонам України відрізнити прагнення людей від політики політиків. А це говорить про небезпечність розіграшу геополітичних ігор в нашій Державі, яка цілком ймовірно може їх і не витримати. З іншого боку, така слабість невпорядкованості державницької справи через несміливу українізацію, соціальну несправедливість і відсутність покарання ворожих сил створює умови, коли нас питати ні про що не треба.

Візит ж Джорджа Буша до України якраз і є виявом таких геополітичних розбірок між Сполученими Штатами Америки і Росією. Та щоб краще поглянути яких, треба вийти просто за межі політичного розширення НАТО, як вияву іміджевого кроку направленого на доведення відкритості та готовності прийняти всіх хороших демократів до своїх лав. Останнє в даному разі служить свідченням ненаціленості Альянсу на якусь конкретну державу і конкретний інтерес в ній. Насправді ж це не так. І демократичність це лиш прийнятна маска для всіх членів НАТО, які за допомогою цього військово політичного утворення прибирають потенційні загрози державам-учасницям військовою силою, коли інші методи не спрацьовують.

Мова йде про розміщення системи Протиракетної Оборони в Польщі та Чехії. Саме такі дії США по розміщенню елементів цієї системи в безпосередній близькості до кордонів Російської Федерації можуть дати відповідь на деякі списані "на жарт" слова Буша під час прес-конференції разом з Президентом України. Щоправда не стільки списали на жарт, як просто не помітили їх серед решти завірень в повній підтримці США євроатлантичних устремлінь України.

"Росія безсумнівно має право вето на вступ України до Альянсу, але я переконаний, що мені вдасться поговорити з Путіном, бо я мав з ним декілька телефонних розмов"-відповів приблизно так Джордж Буш на питання щодо позиції Росії. На що Ющенко, стримуючи злість почав згадувати, про неіснування права вето на вступ в НАТО країн, які не є членами Альянсу, а далі психологічно почалось більше виправдовування своєї позиції з посиланням на історію і інші "свідчення" необхідності сліпої прозахідності. Нажаль цей сумний для Президента Ющенка і обмовка Президента Буша значно залишились поза увагою.

Що це означає? Навідно варто додати, що Джордж декілька раз дещо принизливо для української історії і усвідомлення себе нащадками давнього народу повторював про те, що в нас пройшли демократичні вибори. Виходило так наче це для нас щось нове, коли Колумб ще тільки плив до Америки, а в нас вже гетьманів обирали на радах як і старост в селах. З огляду на це випливає деяке ставлення до Української Держави, як не до повноцінної в питанні виборчої системи. Сумнівно, що те саме він міг би повторювати в Греції, колисці прототипу сучасної версії і поняття демократії, бо розповіді про невігластво американців навряд чи можна застосовувати до такого рівня.

Як наслідок, здача України під вплив Кремля, взамін на розміщення системи ПРО в Європі без бунту країн-споживачів російських енергоносіїв є цілком реальним варіантом. Приїзд ж Президента США необхідним був щоб показати, мов ось питання України в НАТО вирішене, відповідні прозахідні сили при владі, а ваші проросійські нічого не здатні зробити, тож це вартісний обмін. Так і сталось, крім невдоволення висловленого проросійським силам в Україні через телебачення до візиту Джорджа Буша і ляканням розірванням міфічної дружби з Україною після, Росія нічого не могла зробити.

Таким чином, Російська Федерація, не втягуючись у гонку озброєнь, яка очевидно мала б початись після отримання переваги ядерного удару США над Росією після розміщення перехоплювачів в Європі, отримує як компенсацію назад під свій вплив Україну з усіма нашими ресурсами. Це передбачає створення таких умов з боку європейських сусідів, що нам ніде буде діватись як тільки "дружити з Москвою". За цією логікою нейтралізації сили Російської Федерації в подальшому системи ПРО мають появитись в Афганістані і Японії, з перспективою нейтралізувати й китайський ядерний потенціал.

Саміт держав-учасниць НАТО в Бухаресті, який починається з другого квітня і до четвертого має підтвердити чи спростувати в частковому варіанті вище викладені міркування. Цікавою деталлю може бути дата візиту Президента США до України першого квітня, наче тягнулись переговори з Росією по виду пакту Молотова-Рібентропа до останнього, коли на саміті позиція НАТО щодо України буде більш-менш зрозумілою і неможливою до подальшого приховування.

Звісно, як би там не було, рук покладати не варто, бо та історія, на яку посилався Віктор Андрійович Ющенко, коли аргументував свою позицію, за всяку ціну потрапити в НАТО, показує, що шанс виправитись є завжди. Тільки от уроки цієї історії треба вивчити і усвідомити. По іншому, те, чого не хотілось-розігрування України в інтересах чужих держав, через нерозуміння коли це траплялось, а коли такі інтереси лиш були співзвучними з українськими, повториться обов'язково.

На сам кінець: "Хай краще я помилився!"



Стаття написна 2 квітня, вперше опублікована [neznanijbrat.mylivepage.com]

Ти мені пробач, незнайомий мій Брат,
Що я народився в своїй Україні.
Я живу наче вдома, але як емігрант...

[neznanijbrat.mylivepage.com]